Навіть коли стоятимеш поряд із ними — Елена Касьян

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме —
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила — наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати — стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе — нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях — життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.

Елена Касьян

Дзен Telegram Facebook Twitter Pinterest

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *