Навіть коли стоятимеш поряд із ними — Елена Касьян

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме —
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила — наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати — стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе — нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях — життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.

Елена Касьян

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *